10 квітня 2020 р. відійшов до оселі Отця Небесного священнослужитель Княжого храму св. Миколая у Львові, війcьковий капелан протоієрей Андрій Дуда.

Про це повідомляє княжий храм Святого Миколая Чудотворця міста Львова на своїй сторінці у фейсбуці.

За час нетривалого земного життя (1976 р. н.) о. Андрій став зразком і прикладом відданого служіння Православній церкві та своєму народові. Обдарований митець – співак, художник та декламатор поезії, усі свої дари спрямував на виховання й утвердження в суспільстві найголовніших, духовних пріоритетів та уміння шанувати кожну хвилину земного життя: «Головні людські цінності – милосердя, любов, співстраждання… Минуле – це не те, що минуло. Минуле – це нереалізовані можливості, що ми реалізовуємо зараз і в такий спосіб вступаємо у зв’язок з минулим».

Саме відчуття спадкоємності та глибини правічної історії України, духовної єдності Церкви Небесної із земною стало основою його особистісного переживання Євхаристійного Таїнства, благодатність якого священик відчитував і проповідував у храмі, на фронті, в Університеті, школі та всюди, де міг бути почутий.

Вже у шкільні роки, за прикладом батька, о. Ярослава, Андрій обрав шлях священничого служіння, навіть думав про чернечий постриг. Згодом так склалося, що служба у Збройних силах підкоригувала його життєві плани, а набутий досвід став актуальним з початком російської агресії на сході України. Коли брат Роман пішов служити добровольцем, о. Андрій 2015 р. разом з іншими ієреями Львівсько-Сокальської єпархії зголосився до Синодального управління з ініціативою нести духовну службу на фронті. Це був час становлення новітнього інституту капеланства у Збройних силах України. Капеланське служіння о. Андрія у 80 бригаді десантно-штурмових військ було відзначене державною нагородою – орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Важливу роль у життєвому становленні священника відігравало мистецтво.

«Я священик родом з «Дударика», – жартома згадував він про роки навчання у співочій школі. Завдяки художньому мистецтву о. Андрій пізнав сенс мистецького осмислення світу, почав опановувати здатність ловити миттєвість і через неї споглядати вічність. Мистецтво як метод євангелізації він застосовував і в публічній проповіді поза храмом.

Окремо слід згадати й парафіяльну ініціативу о. Андрія «Святий Миколай – Зaхисникам України» – спільно з волонтерами та військовими разом з допомогою він готував мистецьку колядкову програму, з якою відвідував бійців на фронті. На Великдень військові радісно зустрічали капелана, що їхав до них із писанками та ділився радістю Воскресіння Христового.

У час поширення пандемії, священик Княжого храму вів активну волонтерську діяльність, забезпечуючи антисептичними та захисними засобами львів’ян.

Зранку о. Андрій відслужив Божественну літургію, наставляючи сповідників у покаянні. Парафіяни прийняли від нього дар Причастя, а наприкінці дня, на порозі Лазаревої суботи, Господь покликав його на Свою трапезу Небесну.

Нехай же легким буде Твоє сходження, дорогий Співбрате, Отче-Наставнику, Капелане! Нехай зі святими спочине Твоя душа! Вічна пам’ять Тобі, невтомний служителю святителя Миколая!

Висловлюємо співчуття батькові, благочинному м. Львова митрофорному протоієрею Ярославові Дуді, усій родині та близьким.