Уроки безпеки чи розпусти? Якою може бути секс-освіта у школах
Поки батьки та вчителі соромляться говорити на цю тему, діти шукають інформацію в інтернеті.
Однак у мережі на них чекають здебільшого спотворені факти і порнографія, а на вечірках – венеричні хвороби чи залицяльники з поганими намірами.
Українські діти в середньому починаються займатися сексом у 14-15 років. Статистика насильства ще більш невтішна: близько 4% опитаних українців були жертвами зґвалтування у дитинстві, а 23% ‒ сексуального насильства або домагань.
Попри нібито готовність суспільства до секс-просвіти, погляди українців варіюються від просування лівих ідей до страху перед словом "секс".
Чи потрібна секс-освіта у школах?
Під час війни тема сексу, згоди та безпеки не втрачає актуальності: на Закарпатті група хлопців зґвалтувала свою 14-річну подругу, і кривдники відбулися умовним терміном.
А в Києві "блогери" організовували п’яні вечірки, де знімали секс-контент із непритомними дівчатами.
У 2021 році соціологи виявили, що 23% українців ще до 18 років зазнавали якогось із видів сексуального насильства і домагань, а 4% – пережили зґвалтування до 18 років. Про це свідчить опитування FAMA, проведене на замовлення Центру гідності дитини Українського католицького університету (УКУ).
Понад 40% учасників дослідження дізналися про секс від друзів, 17% – від батьків. Однак 93% сказали, що хотіли б отримати цю інформацію від батьків, а 54% – від вчителів.
"Ми запитали людей, чи ви вважаєте, що в Україні потрібна сексуальна освіта. 42% сказали, що потрібно викладати це до 8 років, а від 9 років – понад 80%. Це означає, що суспільство готове.
Ми також запитали "що ви маєте на увазі під "сексуальною освітою" і отримали цікаву, "суспільно схвальну" модель сексуальної освіти, яка може стати цілком прийнятною для нашого контексту.
Очевидно, що результати потребують обговорень фахівців, пошуку спільного знаменника і так далі, але база від якої можна відштовхуватись – є. Це перелік тем, проранжованих відповідно до віку дітей. Ця модель може стати початком того, що сексуальна освіта врешті відбудеться", – коментує Христина Шабат, очільниця Центру гідності дитини УКУ.
На початку березня 2023 року українці підтримали петицію про впровадження обов’язкового статевого виховання в систему української освіти.
Авторки звернення, керівниця ресурсу "Гендер в деталях" Тамара Злобіна та голова громадського альянсу "Політична дія жінок" Ірина Тишко, пропонували використовувати для секс-освіти "найкращі світові практики".
"Наразі пропаганда насильства в інтернеті заміняє адекватне статеве виховання. Саме тому ми з Іриною висунули вимогу впровадити статеве виховання і сексуальну освіту на всіх рівнях освітнього процесу, від дитсадочка до університетів", – каже Тамара Злобіна.
Ірина Тишко каже, що сексуальна освіта має висвітлювати не лише біологічні, а й емоційні, соціальні, культурні та етичні аспекти.
"Нашому суспільству потрібно говорити про повагу одне до одного, до особистих кордонів, про повагу до гідності", – додає активістка.
Як секс-освіта впливає на дітей? Успішні приклади інших країн
В Україні сексуальний дебют – 14,4 років у хлопчиків і 15,1 у дівчаток.
Практично кожен 10 підліток, який мав секс, визнав віком сексуального досвіду – 12 років. Також багато підлітків нехтують контрацепцією.
"Наші діти казали, що при першому сексі використовували презервативи 2/3 опитаних. 1/3 ними не користувалися.
Як підлітковий гінеколог можу сказати, що ми дійсно вписуємося в ці дані. На жаль, досить часто на прийомі дівчата кажуть, що не використовували презервативи", – каже гінекологиня Оксана Пономаренко.
Для порівнянння: у Нідерландах середній вік сексуального дебюту становить 18,1 року, а рівень підліткової вагітності один із найнижчих у світі – 5 випадків на 1000 дівчат.
Саме Нідерланди вважаються найуспішнішою країною у реалізації ініціативи щодо статевого виховання – курс інтерактивний і на уроках немає заборонених тем, а також в країні доступні безоплатні контрацептиви до 21 року.
Також можна повчитися у скандинавських країн – у Швеції сексуальна освіта впроваджена із дитячого садочка, проте найбільше уваги цій темі приділяють з п’ятого по дев’ятий класи.
Тоді говорять про особливості статевого дозрівання, а в старшій школі більше уваги звертають на хвороби, особливості тіла і стосунки, пояснює Ірина.
Про користь секс-освіти свідчить і дослідження 2011 року, коли американський науковець Дуглас Кірбі дослідив вплив таких уроків у 97 країнах. Він дійшов висновку, що програми статевого виховання не підвищують сексуальну активність серед підлітків та молоді.
Натомість вони можуть відтермінувати початок статевого життя підлітків та молоді, зменшити частоту статевих контактів (зокрема незахищених) і кількість статевих партнерів, а також збільшити використання контрацептивів.
Однак щоб бути ефективними, такі програми повинні бути комплексними, надавати неупереджену та науково обґрунтовану інформацію; наголошувати на ризиках незахищеного сексу і пояснювати різні методи контрацепції.
Отже, всупереч поширеному міфу – секс-освіта не розбещує дітей.
"Тема стосовно сексуальності збурює цікавість, але не обов’язково, що діти йдуть це реалізовувати. Вони будуть читати книжки, обговорювати, розвивати романтичний і платонічний компонент у своїх стосунках. Знання допомагають ставитись до сексуального життя з розумом та цінностями", – каже лікарка-психологиня і тренерка зі статевого виховання Галина Лисяна.
На думку лікарки-психологині, статеве виховання розвиває самосвідомість, чутливість у дітей та підлітків.
"Вони починають аналізувати "За якими мотивами я вступаю в статеве життя? Тому що всі однокласники це роблять і вже якось починають наді мною підтрунювати, чи я відчуваю достатню зрілість, безпеку і бажання в цих стосунках?", – каже Галина Лисяна.
Також тренерка зі статевого виховання вважає, що дітей не травмують розмови про секс, якщо вести їх грамотно і делікатно.
"Ми знаємо, що найжахливіші історії сексуального насильства у тих країнах, де є великий наліт моралізаторства, де сексуальність заперечується.
Хочемо ми того чи ні, але сексуальна енергія буде розвиватися, відновлюватися, кудись направлятися. Якщо ми її заженемо в ковпак моралізаторства, табу, пресингу, людина може хворіти на неврози, мати нав’язливі думки, агресивну поведінку, така людина є більш незахищеною перед насиллям, бо як захистити ті частини тіла чи особистості, про які не говорять?
Легалізація сексуальності, інтимності, задання адекватних форм для їх вираження роблять особистість здоровішою", – додає експертка.
На користь статевого виховання також висловився освітній омбудсмен.
"Коли люди виступають проти статевого виховання, таке враження, що вони транслюють радянські наративи "в СССР секса нет". Хоча це частина життя кожної людини.
Як ми можемо ухилятися від допомоги дітям зрозуміти їхні можливості і проблеми, які є важливою частиною життя? Це неправильно і безвідповідально щодо наших дітей, які дорослішають і раптом стикаються з тим, у чому ми могли б їм допомогти, але через боязнь ми залишаємо їх наодинці з цими дуже складними проблемами", – наголошує Сергій Горбачов.
Яким має бути статеве виховання?
Сексуальне виховання – це не лише про секс, а про безпеку, здоров’я і стосунки. Воно має починатися із сімейного середовища і продовжуватись у дитсадку чи школі, погоджуються експерти.
Керівниця Центру гідності дитини Українського католицького університету вважає, що потрібно насамперед говорити про сексуальну освіту в контексті безпеки.
"Будь-які програми мають бути покликані на формування безпечного середовища для дитини і захисту її найкращих інтересів. Якщо ми говоримо про малих дітей, то це зазвичай контекст загальної безпеки. Завдання молодшої школи – навчити дитину просигналізувати відповідальним дорослим, коли щось не окей.
Середня і старша школа – це вже глибші теми про стосунки, дружбу, прийняття інших, родину, безпеку психологічну, фізичну та в інтернеті. Тут має бути широке поле для дискусій без єдиноправильних відповідей, але з червоними лініями. Діти самі мають шукати рішення, висловлювати думки, мислити та робити висновки. Сексуальна освіта тут – це про відповідальність, повагу та межі. Про гідність кожної людини", – каже Христина.
На думку освітнього омбудсмена, акцент має бути на розумінні власних прав і прав людей, які оточують дитину.
"Статеве виховання і сексуальна освіта – це трошки різні речі, але в нас вони зливаються. Статеве виховання – це більше про фізіологію, а сексуальна освіта – про соціальні та особисті аспекти. І те, і те важливе", – додає Сергій Горбачов.
Чому критикують сексуальну освіту?
Ідею обов’язкового статевого виховання критикують з різних причин: хтось боїться, що дітям будуть нав’язувати ранній початок статевого життя, гомосексуальність або "десакаралізувати" статеві стосунки.
Зокрема, Українська греко-католицька церква виступила проти обов’язкового статевого виховання у школах. Очільник УГКЦ Святослав Шевчук заявив, що воно "має бути сакральною сферою батьків".
Голова Комісії УГКЦ у справах родини і мирян Юрій Підлісний прояснив позицію церкви.
"Згідно з вченням католицької і греко-католицької церкви, секс є невідривним від шлюбу. Це інтимна річ, яка може відбуватися у шлюбі між чоловіком і жінкою.
За цим вченням, секс має дві функції – об’єднавча (через секс люди дарують одне одному любов та інтимну радість), і для прокреації – народження наступних поколінь. Відповідно, церковне вчення каже, що молодь потрібно готувати саме до такого розуміння статевості і шлюбу", – каже Юрій.
Водночас церква допускає елементи статевого виховання в інших предметах – на уроках біології, анатомії, правознавства.
"Очевидно, що в цьому контексті потрібно розповідати про неприйнятні статеві стосунки, і сюди належать зокрема насильницькі статеві стосунки, коли когось примушують.
Зґвалтування може відбутися в тому числі в шлюбі, ми не повинні говорити про зґвалтування тільки як акт насильства з боку чужих людей", – каже Юрій.
Представник УГКЦ каже, що дітей потрібно навчати поважати свободу та особисті кордони інших людей, відповідально підходити до батьківства, а також пояснювати фізіологічні зміни.
"Є питання свободи і гідності людини – це базові речі, і не тільки про статеві стосунки. Є речі, які людина має вивчити до того, як вона дозріє до розмови про статевість", – вважає Юрій.
Однак обов’язок статевого виховання представник УГКЦ покладає на батьків.
"Одні батьки вважають, що дітей треба вчити того, що хочуть впроваджувати розробники цієї програми. Є ті, хто хочуть навчати, що шлюб і секс є сакральною річчю. Є ті, хто вважає, що немає різниці, чи це гетеросексуальні, чи гомосексуальні стосунки, чи моногамія, чи полігамія. Немає питання – навчайте, кожен несе свою відповідальність. Це ліберальний підхід.
Але коли починають нав’язувати, аргументуючи тим, що це немовби загальноосвітній предмет – це тоталітаризм. Ви не підберете людей, ідеальних для викладання цього", – каже Юрій.
УГКЦ не забороняє статеве виховання, пояснює голова Комісії. Однак церква занепокоєна, що ця ініціатива має "подвійне дно" – тобто пов’язана з ідеями лівоорієнтованих організацій, ЛГБТ-спільнотою та ініціативою про одностатеві партнерства.
Однак гінекологиня каже, що суперечливі теми можна не включати в курс статевого виховання.
Натомість варто робити акцент на безпеці, культурі згоди та здоров’ї.
"Презерватив – це не тільки захист від небажаної вагітності. Є багато захворювань, що передаються статевим шляхом – і СНІД, і гепатит.
Контрацептивами треба користуватися, навіть якщо ти маєш одного партнера, бо це захист від небажаної вагітності", – каже гінекологиня.
Психологиня додає, що той, хто читає курс, має бути готовий до безоціночного обговорення, без навязувань переконань і зі згадкою, що всі люди різні й гідні поваги.
Зрештою, про статеве виховання варто радитися з батьками.
Якщо секс-освіту введуть у програму, тренерка зі статевого виховання Галина Лисяна радить проводити заняття з батьками, повідомляти їм, які теми будуть опрацьовані на курсі.
Що мають робити батьки?
Психологиня та гінекологиня також відзначають важливу роль батьків у сексуальному вихованні. Але дитина також має отримувати інформацію від фахівців.
"У батьків мають бути ази стосовно сексуальності. Але психологічними проблемами має займатися психотерапевт чи психолог. Якщо батько чи мама зовсім з іншої сфери, то не завжди вони можуть пояснити, чому і як відбувається запліднення, менструальний цикл, які наслідки у зґвалтування. Це має робити людина, яка розуміє анатомію, фізіологію і психологію", – каже Галина Лисяна.
А гінекологиня Оксана Пономаренко відзначає, що батьки часом самі необізнані в питаннях безпеки, згоди й інтимності.
"На жаль, дуже часто батьки нещасливі в сімейному житті, мають виключно негативний досвід у сексі. Батькам часто самим потрібна допомога. Мають бути фахівці, які можуть розповісти про це в школах", – каже Оксана Пономаренко.
Чи буде секс-освіта в українських школах?
Міністерство освіти і науки заявляло, що секс-освіта у школах є, але в реальності – вона дуже розмита.
Президент Володимир Зеленський відповів на петицію про впровадження обов'язкового статевого виховання в освітню систему.
Він доручив опрацювати відповідні пропозиції Кабміну – але не конкретизував жодних планів.
"Українська правда. Життя" звернулася до Міністерства освіти і науки по коментар щодо планів на статеве виховання, однак відповіді досі не отримала.
Зауважимо, що міністр освіти і науки Оксен Лісовий зустрічався з представниками УКУ, де обговорював теми запобігання сексуальному насильству в школах.
"Я не була на цій зустрічі. Я знаю, що наше дослідження передали міністру – ми поінформували, що у нас є таке дослідження, ми маємо ідеї в цій сфері. Але я не знаю, наскільки це конкретна була розмова", – каже керівниця Центру гідності дитини УКУ Христина Шабат.
Тема секс-освіти уже фрагментарно присутня в різних предметах, здебільшого природничого циклу. За словами МОН, елементи статевого виховання містять обов’язкові предмети "Основи здоров’я", "Біологія", "Громадянська освіта" та різні факультативи.
Але наразі невідомо, чи буде предмет статевого виховання в українських школах. Освітній омбудсмен вважає, що необхідно розробити програми зі статевого виховання, які держава повинна включити до програм педагогічних університетів.
"Мають бути запроваджені відповідні спеціальності, якщо у цьому є потреба, або курси, які мають бути обов’язковою частиною загальної педагогічної освіти зі спеціалізацією саме на цих питаннях.
Потрібно готувати фахівців, які розуміються на цій темі. На її складності, дратівливості. Тут потрібна професійна робота. Я до неї можу долучатися, але я не є фахівцем у цій галузі. Треба залучати людей, які на цьому знаються. Насамперед психологів і соціальних працівників", – каже освітній омбудсмен.
Також потрібно враховувати загальний настрій батьків, які можуть боятися, що з їхніми дітьми будуть говорити на такі складні теми.
Очільниця Центру гідності дитини також наголошує на необхідності діалогу – зокрема, з батьками та педагогами.
"Кожен по-різному уявляє сексуальну освіту внаслідок свого досвіду. Але коли на семінарах чи лекціях ми озвучуємо статистику про сусідів і вітчимів, розповідаємо історії, якими нам дозволили ділитися в навчальних цілях, обличчя людей міняються і вони швидко розуміють, навіщо це потрібно.
Якщо є запит суспільства, я не думаю, що буде спротив. Питання точно буде до контенту. Але я думаю, що в обговореннях ми зможемо знайти щось спільне", – додає Христина Шабат.
Хто і як має викладати секс-освіту?
Статеве виховання і сексуальну освіту потрібно викладати у різних формах на різних етапах навчання.
На думку Тамари Злобіної, усі викладачі мають дотримуватися спільної методології та популяризувати культуру згоди, безпеки, усвідомленого підходу до сексу, захисту від насильства.
Важливо говорити про секс спокійно, не створюючи атмосфери сороміцькості, чогось брудного і потаємного.
Ініціаторки петиції вважають, що статеве виховання у школі повинно бути обовʼязковим і комплексним, а не факультативним. З ними погоджується освітній омбудсмен Сергій Горбачов.
"Статеве виховання має бути обов’язковим предметом, бо рівень необізнаності в цих питаннях – це дуже великі ризики для майбутньої долі молодого покоління.
Вони мають поважати право людини на вибір, на повагу до її особистості та тіла. Ці теми треба дуже ретельно опрацьовувати. Це має бути обов’язковим", – прокоментував Горбачов.
Галина Лисяна вважає, що до статевого виховання мають залучатись фахівці, які спеціалізуються на віковій психології та сексології, анатомії та фізіології.
"Це тема на стику вікової психології та сексології, яку може викладати лікар, психолог, фахівець зі статевого виховання або шкільний педагог, якщо він здобув додаткову освіту. Це точно має бути курс, щоб з кожною віковою категорією було не одне заняття, а кілька.
Тема інтимна, тому спочатку може бути ніяковіння, а потім діти будуть ставити більше запитань. З кожною віковою групою має пройти хоча б 3-5 занять", – пояснює Галина Лисяна.
На всіх етапах викладання секс-освіти основні блоки повторюються: здоров’я, безпека, культура згоди, фізіологія та анатомія, стосунки між людьми.
З дітьми усіх вікових груп потрібно обговорювати стратегії, як діяти у небезпечних ситуаціях, до кого звертатися про допомогу. Також на уроці важливо залишити час для запитань і відповідей.
"Добре, коли діти можуть ставити запитання анонімно. Наприклад, якщо є якийсь бокс або якийсь конверт, куди можна скласти папірці", – каже Галина.
Як викладати секс-освіту дітям різного віку?
Сексуальна освіта має залежати від віку та стадії психосексуального розвитку, пояснює Галина Лисяна.
Для дітей віком 3-5 років краще проводити змішані заняття, де хлопчики і дівчатка разом. У цьому віці дітям варто пояснити відмінності між хлопчиками та дівчатами, правила гігієни та базові правила безпеки – "правило трусиків" для хлопчиків і "правило купальника" для дівчаток.
У цьому віці дитина вчиться вибудовувати особисті межі: не можна відбирати іграшки в інших і не потрібно віддавати свої, якщо цього не хочеш. Не можна обіймати інших дітей без їхньої згоди.
"Варто розповідати про особистий простір, про інтимні місця, які не варто показувати і яких не можуть торкатися інші люди.
Дитина з найменших років має розуміти, що кожен має навколо себе особистий простір, до якого без її дозволу немає доступу навіть батькам", – каже лікарка.
Секс-освіта для дошкільнят може проходити в ігровій формі, каже Галина Лисяна.
"Ми говоримо не сухими матеріалами, а більше у форматі тренінгу. Наприклад, ми з молодшими трохи граємо, ніби одна іграшка хоче зачепити інтиму зону іншої, і вони вчаться говорити "Ні, тут мене торкатись не можна", – каже Галина Лисяна.
Для молодших школярів 1-2 класу потрібно дати загальні уявлення про безпеку, будову тіла, звідки беруться діти.
"Дітям до 6-8 років ми говоримо про кордони, безпеку. Дитина починає розуміти, яким є хлопчик, а якою дівчинка. Діти мають первинні уявлення про те, яку сім’ю вони хочуть", – каже Галина Лисяна.
У препубертатному періоді (9-10 років) потрібно давати основи фізіології, анатомії, говорити про кордони, секс, обов’язково розповісти про статеве дозрівання, полюції у хлопчиків, менструацію у дівчат та інші фізіологічні зміни, які чекають на малечу.
У цьому віці психологиня радить розділяти групи – у препубертному віці хлопчики та дівчата часто "конкурують", уникають одне одного, дружать лише у гомогенних групках.
"Це латентний період і для деяких дітей тема сексу може бути нецікавою, викликати ніяковіння або сміх. У 3-5 років тема сексуальності для дітей може бути цікавіша, ніж у 8-9. Дитина може сказати: "Фу, не хочу!" Тому в такому віці краще їх розділяти", – пояснює експертка.
У середній школі дітям важливо розповісти про небезпеку секстингу, правила безпеки в інтернеті. Наприклад, психологиня показувала дітям мультик про черепашку, у якої був віртуальний друг.
"Він хотів, щоб у неї був гарний настрій і писав: "Скинь мені фото, що ти в гарному настрої". Вона скидала фото.
Потім він просив сфотографувати, що в неї під панциром. На прикладі метафори ми показуємо змодельовану ситуацію. Черепашка не відправила фото і розповіла батьками. Потім ми з дітьми це все обговорювали", – каже Галина Лисяна.
У ранньому підлітковому віці (11-13 років) повторюється тема про анатомію та фізіологію чоловіків і жінок, безпеку та згоду. Група має бути гетерогенна – і хлопчики, і дівчатка разом.
Обов’язково потрібно розповісти про небезпеку та способи запобігання захворюванням, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІДу, небезпеку підліткових вагітностей, абортів, необхідність використання контрацептивів, каже гінекологиня Оксана Пономаренко.
"Варто обережно розповісти, що таке аборт, які є небезпеки і чому він травмує жінку", – додає лікарка.
Обов’язково потрібно пояснити, що таке сексуальне насильство і зґвалтування – це сексуальний контакт, коли дівчина або хлопець не дають активної згоди або відмовляються від нього.
"На жаль, для багатьох зґвалтування – це коли напав маніяк уночі, але це будь-яка ситуація, коли людина не дає згоду, наприклад, у нетверезому стані. Підлітки і алкоголь – цьому треба теж приділяти велику увагу", – каже гінекологиня.
У старшому підлітковому віці також повторюються теми згоди, контрацепції та безпеки у змішаних групах. Дуже важливо залучати підлітків до обговорення.
"Ми з дітьми говоримо про те, що нас приваблює в партнерах, якими мають бути стосунки, якими діями чи ритуалами можна проявляти свою симпатію", – каже Галина Лисяна.
Потрібно розповідати підліткам про різні види симпатії – платонічну, еротичну, сексуальну.
"Важливо показувати підліткам, як вони можуть виражати свою сексуальність і чому не варто поспішати зі статевим життям", – каже Галина.
Секс-освіта – це не історія про розпусту чи збочення, а можливість розповісти про кохання, здорові стосунки та взаємоповагу навіть тим дітям, яким батьки не передають цих цінностей.
На кожному етапі варто обговорювати з дітьми ризики та відповідальність. Важливо розповідати про захворювання, які передаються статевим шляхом, бажану і небажану вагітність, планування сім’ї, додає психологиня Галина Лисяна.
Джерело: УП Життя.
