Олександр Приходько – спадковий залізничник. Тут працював ще його батько Володимир Олександрович, і син із задоволенням пішов батьківськими стопами.

— Тато був дуже товариським і доброзичливим, – зазначає Тетяна, донька. – Любив пожартувати, по-доброму когось підколоти. Душа будь-якої компанії. Я його любила і поважала. Було за що! З батьком можна було порадитися і поговорити на будь-які теми. Хоча в нас характери – не подарунок, спілкувалися ми вільно і легко. До батькових порад і настанов завжди уважно прислухалася. Тато багато чого мене навчив.

Тієї середи Олександр Володимирович узагалі не мав працювати. Не його зміна була, але попросили вийти, і він вийшов.

—Не було жодних передчуттів і побоювань, – згадує донька. – Навпаки, ми передзвонювалися і жартома обговорювали домашні справи. За годину до загибелі він висилав смішні відео. І тут раптом така новина! Це був шок. Як таке могло статися! Щойно ж говорили телефоном.

—Пишаюся батьком, – констатує Тетяна. – Він був прекрасною людиною. Справжнім патріотом, який вірив і чекав нашої перемоги. Після перемоги він планував реалізувати плани та мрії. Дуже хотів поїздити Україною, яку дуже любив. Раніше не виходило подорожувати.