Та коли почалась повномасштабна війна, повернувся в Україну і вже на другий день був у лавах тероборони. У Попасній дістав тяжке поранення — втратив зір. Але не зневірився і не здався, розповідають Вікна.
Натомість вступив до ВНЗ, зайнявся професійним спортом і опанував нову спеціальність, щоб допомагати таким, як сам. Читай історію про сильного духом українця.
Жага до життя українського військового
У свої 44 роки Євген — студент-першокурсник Черкаського університету. Навчається за спеціалізацією Ортопедагогіка та професійно займається силовими вправами.
У мене є ціль, і я до неї йду. Мета — закінчити навчальний заклад і хоча б кандидатом у майстри спорту стати за цей період, за чотири роки, — каже чоловік.
Заняття Євгена проходить під пильним контролем тренера. Той запевняє, що наполегливість його підопічного невдовзі матиме результат.
— Обрання цього виду спорту досить правильне, тому що для загального відновлення організму якраз чудово використати елементи гирьового спорту. Наступного року, якщо нічого не завадить, будемо його демонструвати на змаганнях, — каже заслужений майстер спорту України Юрій Петренко.
До повномасштабного вторгнення Євген працював спочатку в спецпідрозділі поліції, потім — охоронцем і консультантом з безпеки за кордоном. Та на другий день великої війни став до лав тероборони.
Під час боїв за Попасну 25 квітня чоловіку в голову потрапив уламок снаряда.
"Самої Попасної як такої вже не було, на околицях бої велись. З неба летить метал, тонни металу летять постійно, і це не припиняється.
Я зрозумів, що з зором щось не так, хоч побратими й надали первинну допомогу, обв’язали, щоб кров зупинити", — згадує Євген.
Після поранення він майже втратив зір. Але не здався. Пройшов реабілітацію і паралельно опанував професію масажиста. Хоче допомагати відновлюватись таким же пораненим бійцям, як сам.
— З війною у багатьох хлопців будуть проблеми, бо поранення осколкові здебільшого. З цими людьми потрібно працювати. Нам, цим людям, жаль не потрібний. Потрібна своєчасна допомога, — вважає Євген.
Чоловіка в усьому підтримує його дружина Людмила. Разом подружжя вже 22 роки. Жінка сама волонтерить у гуманітарному центрі, допомагає вимушеним переселенцям. Саме там її й застала звістка про поранення Євгена.
Людмила одразу поїхала до нього у шпиталь. Каже, найскладнішими були перші тижні, але разом вони здолали всі негаразди.