Прослухав виступ Зеленського в Давосі. Кілька перших рефлексій:
1. Було соромно.
2. Чого приходив? може сказати щось хотів? то чому не сказав?
3. Практично не відривався від написаного тексту. Лише пару разів за все зачитування тексту підвів погляд в зал і спробував зобразити якісь емоції. Читав невпевнено, нечітко. Надіюся, що перекладачу дали текст виступу, інакше це було не по людськи.
4. Про російську війну проти України таки згадав, як і про анексію Криму. Хоч тот добре. Я й на таке не очікував. Але це був дуже відосіблений фрагмент, який штучно вставили в текст, бо “так треба”. Коли йшла фраза, як у нас все чудесно для розвитку й процвітання, але перешкоджають дві речі, чекав, що одна з них буде про війну, агресію, палиці в колеса від Росії, оббріхування нею України. Не згадав. Проблема – недоінвестованість і ще якась деталь (вибачайте, не запам’ятав).
5. Сам текст виступу, на мій погляд, засадничо невірний. Голе фантазерство про те, як ми станемо лідером у Центральній Європі, як необхідно й мудро інвестувати в Україну тощо. Ідеї для пропагандистського виступу, загалом, вірні, але на фоні того всього, що на Заході знають про наш реверс реформ, реванш, всевладдя Коломойського, це було смішно й наївно. На таке нікого не купиш.
6. Сама структура виступу не була дуже складною, але для Зеленського з його тупуватим викладом навіть це виглядало недоречним. Згадалося, як чи Толстоухов, чи хтось ще переконував Анну Герман: “Навіщо ти йому (Януковичу) такі завумні виступи пишеш? Йому мудре не йде, не його воно”.
7. Теза про “Нову нормальтність”, яку повторив кілька разів була з замахом на оригінальність, але в контексті надто обережного й непослідовного виступу нет спрацювала через дріб’язковість прикладів та боязнь більш жорстко пройтися по темі рашистської агресії.
8. Потім, на мій жах, Зеленського не відпустили, а модератор посадив його поряд і почав задавати питання (4 дуже простих, без підколок та складностей). Тут я зрозумів, що все, що було перед тим – це іще не зовсім соромно…
Щоб не було надмірно довгого тексту, публікую зараз цю першу частину, а рефлексії (це не аналіз, аналізу це дійство не заслуговує, а лише враження) щодо відповідей на питання опублікую трошки пізніше.
Тарас Чорновіл