Сергій Іванов: Заходжу в метро, сідаю, поруч сідає чоловік, плюс-мінус мій однолітка, зсуває маску на підборіддя, шумно видихає і починає колупатися в телефоні..
Заходжу в метро, сідаю, поруч сідає чоловік, плюс-мінус мій однолітка, зсуває маску на підборіддя, шумно видихає і починає колупатися в телефоні. Я оглядаю інших – всі в масках. Вирішую проявити громадянську пильність.
– Перепрошую, ви не могли б одягти маску?
– Навіщо?
– Це вимога закону.
– А я не боюся.
– Чого не боїтеся?
– Захворіти.
– Впевнений, ніхто з присутніх не боїться, що ви захворієте. Але ви можете заразити інших.
– Чим заразити?
– Та чим завгодно. Безвідповідальністю, наприклад.
– Ви ж в масці. Чого ви боїтеся?
– Того що ви чхнете зараз, скажімо.
– Та не планував я чхати.
– А зазвичай плануєте?
– Слухайте, я в це не вірю.
– В що?
– В коронавірус.
– А не вірю в насилля.
– Що?
– Маску, бл*ть, одягнув негайно. Бо викину нах*й з вагону на наступній станції.
– А чому ви матом зі мною розмовляєте?! Спокійно попросити не можна?
– Маску!
– Та одягаю.
– Дуже дякую. Вибачте за мат.
– Нічого. Мені ж не важко. Якщо людина по-нормальному…
Вагон метро – країна в мініатюрі. Ідеальна модель.
