Російський окупант тиждень ґвалтував жінку, яка доглядала лежачу матір.
Вчора я отримала повідомлення від тої, кого шукала по усіх групах м. Харкова.
Моя Любця. Людина, з якою ми спілкуємось от вже 10 років.
Її історія одна з багатьох. Її історія одна з тих, що руйнують з-середини.
Пишучи її я відчуваю нестерпний біль.
Любці 29. Все своє життя вона прожила з мамою. Останні 3 роки мама була лежачою.
Коли почалась війна, Люба не побігла евакуйовуватись, бо ніхто не погоджувався допомогти вивезти маму.
За кілька днів, коли в їх під’їзді вже була дірка, до них у квартиру влетіли 3 гниди.
Людьми я їх назвати не можу…
Вони винесли їжу яка була, і 1 з них лишився.
Люба пережила насильство.
В поліцію додзвонитись було не реально. А потім він просто розбив її телефон.
Люба, моя красуня, що ніколи не плаче, заливалась сльозами.
Ця гнида гвалтувала Любцю більше тижня.
А потім почав зізнаватись у великому коханні та сказав, що хоче відправити її подалі від війни.
Люба відмовилась, мовляв, мати хвора, вона її не покине.
І тоді, це лайно, на очах у тендітної жінки, пристрелило немічну стареньку.
Боже, я пишу це, і в моїй голові не вкладається. Кожну історію я проживаю максимально з холодною головою, аби не зійти з розуму, але не ця. Ця як особиста. Болить…
Моя мила Любця… наразі вона вже у дорозі до реабілітаційного центру, звідки вона поїде далі, за кордон. Але я не можу перестати плакати.
Здохніть, тварюки!
