Правозахисник Кривенко: Чому путінські солдати складають зброю та відмовляються воювати в Україні. Інтерв'ю
Водночас більшість росіян, як і раніше, вірить у "спецоперацію" глави країни-агресора Володимира Путіна, заперечує провину своєї держави в злочинах в Україні. Але ці настрої дуже мінливі. Натовп, який аплодує диктатору сьогодні, завтра так само може аплодувати тим, хто змістить його з трону.
Таку думку в ексклюзивному інтерв'ю OBOZREVATEL висловив колишній член Ради з прав людини при президенті Росії, член правління Міжнародного товариства "Меморіал", правозахисник Сергій Кривенко.
– Кажуть, кремлівська пропаганда взяла паузу, щоб перегрупуватися та вигадати нові наративи, що пояснюють відсутність військових успіхів Путіна у війні проти України. Як росіян можуть морально готувати до поразки?
– Я професійно не стежу за тими наративами, які зараз ідуть із телеканалів. Наразі основне моє завдання як правозахисника – надання юридичної допомоги тим військовослужбовцям, які відмовляються від участі у війні в Україні.
Але, наскільки я можу судити, наративів про те, що Росія програє, поки що немає. У російській пропаганді все перевернуто. Багато фактів перекручуються і показуються зовсім з іншого боку.
– На міжнародних майданчиках часто говорили про необхідність "збереження обличчя" Путіна, про те, що йому треба дозволити вийти з цієї війни гідно. Таку заяву зробив глава Франції Макрон. На що президент України Зеленський відповів, що турбота про "збереження особи" агресора є образою всього українського народу. Яка ваша думка?
– Тут жодної мови про збереження обличчя бути не може, тому що перейдено всі червоні лінії. Війна, розв'язана Росією проти України, агресія, яка суперечить міжнародним документам, безліч воєнних злочинів – може йтися лише про припинення воєнних дій, виведення російських військ з території України та проведення суду над воєнними злочинцями. Над тими, хто обстрілював цивільні об'єкти, хто вбивав цивільних тощо.
Те, що сьогодні Росія робить в Україні, неможливо для сучасного світу. Це має бути покарано.
Збереження обличчя означає забути все це й жити далі. Це в принципі може статися, якщо Захід буде розколотий, якщо путінська пропаганда відіграє свою роль і позиція Макрона буде підтримана. Але цього не можна допустити. Злочин має бути покараний.
А який режим складеться в Росії – це окрема розмова. Але все вище керівництво РФ – військові злочинці, а з воєнні злочинцями домовлятися ні про що не можна.
– Чи можемо ми розраховувати на те, що, окрім політичного засудження, верховний головнокомандувач, Путін, матиме також і кримінальну відповідальність за злочини своєї армії в Україні?
– В історії є такі приклади. Нюрнберзький трибунал, Міжнародний кримінальний суд уже працює. На це є велика надія.
– Ми помітили зміну риторики в Росії. Спочатку говорили про те, як "взяти Україну за кілька днів", а тепер турбуються про те, чи "нападе Україна на Росію".
– Змінилася риторика пропаганди. Все ж таки треба розрізняти. В Росії зараз досить широкий низовий опір. Можливо, його не дуже видно, але він є. Соціологічні опитування, які демонструють підтримку влади, що зашкалює, умовно проводяться під дулами автоматів. Адже ця влада окупувала і громадянське суспільство Росії. Насправді, підтримка не така велика.
– Тобто здебільшого росіяни проти війни, яку веде Путін?
– Так теж не можна сказати. Будь-яка соціологія потребує дуже спеціального вивчення. Але бачимо, що велика частина населення згуртувалася навколо Путіна, теми війни та його політики, й у певному сенсі підтримує це, зокрема, байдужістю.
Багато експертів пояснюють це страхом і тим, що люди просто не можуть прийняти, що їхня країна вчиняє такі злочини. Жити із усвідомленням цього неможливо. Якщо це прийняти, треба щось робити.
– Це форма психологічного захисту, заперечення.
– Так. Багато експертів говорять про заперечення, відхід у себе, несприйняття реальності як такої. Але цей захист недовготривалий, і рано чи пізно доведеться подивитися правді у вічі.
Проте є й досить велика інша група, яка не сприймає війну, намагається чинити опір тощо.
Наскільки великі ці дві групи, сказати важко. І головне питання – наскільки такі настрої стійкі. Ми знаємо з історії, що підтримка, яка зашкалює, наступного дня може обертатися зовсім іншими настроями. Наприклад, у лютому 1917 року царя підтримували 99% населення, а через рік він був просто вбитий, і жодного особливого жалю не було.
– Ви сказали про російських військових, котрі відмовляються воювати в Україні. Скільки таких звернулося до вашої організації?
– Це також не показник. У нас одна із правозахисних організацій, які ведуть роботу. Є ще багато таких організацій у країні. До нас звернулося кілька десятків людей, під сотню. А по країні можна говорити про кілька сотень.
Військовослужбовці, не розуміючи завдань, не розуміючи, що відбувається, зіткнувшись із війною, повернувшись до Росії на переформування, пишуть рапорти про розірвання контракту. А дехто ще до виходу каже командиру, що відмовляється воювати. Командир каже: їдьте в частину, там вас звільнятимуть.
Багато хто з тих, хто отримав наказ, поїхав до України, думаючи, що там іде справедлива війна, вже нічого не розуміють. Наприклад, днями кілька контрактників просто склали зброю і заявили: ні, в цьому ми більше не братимемо участі, тут діється щось позамежне. Вони повертаються у свої частини і їх просто звільняють.
