"Обіцяв намотати маму на гусеницю": історія українського бійця, чий батько воював на боці окупантів
Про це не з чуток знає один із українських військових – Євген Миронов з красномовним позивним "Син".
Хлопець із Дніпропетровщини ще у 18 років пішов боронити Україну від російських окупантів.
А його батько, бойовик Олександр Зюбанов із позивним "Зубр", обрав сторону ворога.
Поки боєць захищав українців від "русского міра", батько погрожував йому і влаштовував "трибунали" на окупованих територіях разом з терористами Гіркіна.
"УП. Життя" дізналася про сімейну історію Євгена Миронова з його відео у ТікТок, яке вже набрало понад 5 мільйонів переглядів.
У цьому відео Євген поділився кадрами, як він захищає Україну, а його батько – позує з георгіївськими стрічками та воює під російським прапором.
Ми поспілкувалися з Євгеном про його стосунки з батьком, бойовий досвід і те, чому люди стають на сторону ворога.
Далі – його пряма мова.
Конфлікти з батьком почалися ще під час Революції Гідності
Мати з батьком розійшлися ще у 2009 році, якщо я не помиляюся. 2009-2010 рік. Жили ми окремо, але я спілкувався з татом до 2014 року.
Коли почалась Революція Гідності, я був на Майдані у Дніпрі – там теж були зіткнення з Беркутом і проросійськими силами. Уже тоді в нас були сварки.
На початку, коли (проросійські сили – ред.) формувалися ще в Слов’янську, він приїхав, зібрав речі до своїх батьків і поїхав у Слов’янськ. Батьки його поїхали в Росію за декілька тижнів, і більше сюди не поверталися. Так само, як і він.
Коли почалися зіткнення на Донбасі, я вступив у ряди самооборони Павлограду, звідки я родом. Ми з батальйоном Кульчицького будували блокпости, допомагали. Потім вже з "Правим сектором".
А влітку я почав збирати документи до батальйону "Дніпро 1" – це перший добровольчий батальйон на базі МВС. Довго збирав, бо мені було 18 років. Трохи важко було вступити в цей батальйон – молодий, усі так дивилися…На війну у 18 років було нелегко потрапити.
"Батько все життя був проросійський"
У "Миротворці" написано, що він з Ростова на Дону. У 18-19 років він з батьками переїхав до міста Павлограда. Там уже зустрів маму, вони одружились і з’явився я.
До цього він працював в українській поліції, на той момент ще "міліції". Був поранений на службі і пішов на пенсію.
Він усе життя був проросійський. Чому він пішов воювати за окупантів? Тому що там була Росія. Іншого пояснення в мене немає. Все життя він хотів бути з Росією. Це в нього і вийшло.
"Я пішов воювати не проти батька"
У 2014 році я допомагав добровольчому батальйону "Правий сектор". Ми вивозили людей з Лисичанська, возили гуманітарку. З кінця 2014 по 2016 рік – служив у добровольчому батальйоні "Дніпро-1".
Я пішов воювати не проти батька, я пішов захищати територіальну цілісність України. Була потреба захищати країну. Я тоді не думав: батько – не батько.
Це навіть не було складним рішенням. У нас є своя нація, територіальна цілісність, кордони, які потрібно захищати.
"Казав мамі, що Піски взяли, сина вбили"
Коли я потрапив у батальйон, ми поїхали в селище Піски. Батько знав, де я перебуваю.
У Пісках було погано зі зв’язком, тому я міг декілька днів не спілкуватися з мамою.
А він у цей час дзвонив їй, казав, що "Піски ми вже взяли, сина вбили". Маму обіцяв намотати на "гусєніцу", погрожував.
А зараз, після того, як ТіkТоk про мене і батька набрав багато переглядів, знайшлися люди, які пишуть, що він розповідав, нібито мене повісив "Правий сектор", а моя мати працює в "Правому секторі", збирає людей на війну. Давав таку дезінформацію.
За його словами, мене вбивали пару разів. Вони справляли 9 днів – батько зі своїми родичами, які поїхали в Росію.
Він телефонував мені декілька разів.
Коли було якесь свято, він випив і давай дзвонити: "Шо ви там, загранотряди? Ви вбиваєте населення, дітей на стінах і заборах вішаєте".
Я йому тоді сказав: "Якщо ти хочеш зі мною поспілкуватися, дзвони як батько, а не як…" Я навіть не знаю, як назвати таку людину.
До цієї війни він був батько, як батько. Хоча все життя мене бабуся виховувала з любов’ю до України, а його батьки з цим були не згодні.
"Зубр" помер після того, як викрили його злочини
У 2014 батько активно брав участь у бойових діях. У нього і поранення було. Після цього він був завідувачем начальника відділу шостого управління МГБ "ДНР". Посада його така, але кажуть, що був підполковником.
У 2020 році оприлюднили документи щодо розстрілів у Слов’янську. Там було 9 осіб, які вбивали українців, і він – серед них. Позивний у нього – "Зубр". Він був там як слідчий. Тобто якщо людину за щось брали, він був одним із тих, які виносили вирок на вбивство.
Після цього десь за тиждень у нього зупинилося серце. Я не знаю, чи була то чиясь робота. У нього нарікань на серце ніколи не було. Припускаю, що він помер не сам.
"Казав, що я фашист"
Коли батько помер, я спілкувався з його мамою. Вони як були, так і залишилися проросійськими. Що ми тут усі бандерівці, фашисти, вбиваємо дітей, "домбім бомбас 8 років".
Настрій у них за той час на шостий рік війни не змінився взагалі.
(Після початку повномасштабного вторгнення сім’я батька не змінила свого ставлення до Росії та не зв’язувалася з Євгеном – ред.)
Я нікого переконувати не збираюся. Вони зі свого боку не зв’язувалися. Як до цього їм було не цікаво, так і зараз. Коли був живий батько, він ще дзвонив на якесь свято, але в останні роки свого життя – ні. Він цікавився мною через якихось людей.
А після його смерті в "ДНР" (ОРДО – ред.) вийшло відео про нього. Зараз воно недоступне для перегляду, бо забанили всі проросійські канали, дякувати Богу. Там було архівне інтерв’ю з ним, де він розповідав про мене, скажімо так, у не дуже гарному світлі.
Казав, що я фашист, бо я був у "Правому секторі". Так, я був. Це не погано.
Така історія, я думаю, не тільки в мене. Тоді (у 2014 році – ред.) багато сімей розійшлися саме через російську агресію. Наприклад, батько за Україну, а мати ні. Або навпаки. У той час багато дітей залишилися без сім’ї, без батьків, які вирішили перейти на сторону окупанта. Так само і в Криму.
"Люди йшли воювати за окупантів, щоб заробити"
