Публікуємо допис Наталі Влащенко в оригіналі. Орфографію та синтаксис збережено:

“Случайно в сети наткнулась на стихотворение Вакарчука. А он правда пишет сам свои песни?

Ну, то есть редко я читала что- то более графоманское вроде «Служил Гаврила почтальоном, Гаврила письма разносил…»

Помнится, один мой одноклассник начинал саое программное стихотворение суровой строкой «жил среди нас один подлец», и уже прямо с нее читателя охватывал приступ хохота.

Святослав тоже сразу берет быка за рога:

-Все очевидно: хтось вперед іде,
А хтось стає навколішки й навшпиньки.

Мысль неожиданная и даже где- то дерзкая, но как одновременно можно находиться « навколішках» и « навшпиньках» – один Вакарчук знает. Поза очень сложная, согласитесь

Дальше простота мысли заканчивается, и Слава начинает рассказывать, каких людей он вообще не уважает:

— …І тих, хто молиться на голову козла
І тих, хто всує одягає гімнастьорку

… Объясните кандидату наук, что «молиться на голову» – это чистая графомания, так же, как и « закрыть гідність у коптьорку»

И это таинственное — «всуе»)))

И жрут они, и … это все – тоже всуе. Вместе с гимнастеркой

В общем, понять смысл этого стихотворения, изобилующего умозаключениями трехлетнего ребенка («Та не буває без очей обличчя», «І не буває без людей держави» и тд) — практически невозможно

Конечно, склонность к графомании не обязательно означает отсутствие структурированного мышления. Но в прозе Вакарчук ( судя по выступлениям в эфирах) тоже не очень силен

Короче, художественная самодеятельность нас погубит.”

Нагадаємо, лідер партії “Голос” Святослав Вакарчук відповів на новорічне привітання президента, записавши вірш.

Далі уривок з вірша Вакарчука:

“Для мене справді є різниця “з ким”, “куди” і “звідки”.

Все очевидно: хтось вперед іде, а хтось встає навколішки й навшпиньки.

А щодо того, хто кому товариш, друг і брат – на щастя, кожного я право поважаю.

Але не поважаю я порад, як через пекло проповзти до раю.

“Какая разница, под чем, под кем и с кем”, коли овець зганяють вовкодави?

Коли нема зубів – вже все одно: жувати шоу чи смоктати серіали.

Яка різниця, сало чи попкорн, коли тебе “на мило” готували? Ми творимо державу чи колгосп?

Ми пишемо історію чи казку?

Ми хочемо без наркозу перемог чи хочемо під опіум поразки?

Длямене справді є різниця – “де”. І хто, і з ким готовий побрататися.

Не проживе держава без людей. Людей, що вовкодавів не бояться