Ніщо так в новітній історії не єднало українців у націю, як відверте малоросійство на чолі держави.

Значно гіршим для нашої єдності був час, коли країну очолювали лицемірні пристосуванці з удаваним патріотизмом в стилістиці радянської любові до вишиванок і шаровар.

Зеленському можна лише подякувати, що до того він не був політиком і ще не вміє свої справжні цинічні мотиви загортати в красиву лицемірну патріотичну обгортку, як то часто було до нього. Він чесний з нами і зі своїми виборцями. Він щирий у своєму баченні України. І з цим нам пощастило. Все на поверхні.

А що, власне, від нього можна було чекати? Йому з дитинства і до нині товчуть, що Бандера та Шухевич «прихвостні нацистів». Він переживає глибоку ностальгію за своїм радянським дитинством. Він йде у фарваторі свого виборця. Свіжо, щиро, ніпрощо і з хріпцой! Всі плачуть.

Тільки от нас усіх він виніс на марґінес своєю «ковбасною» риторикою про освітлені та асфальтовані вулиці аби чиїм іменем названі. Так, його патерналістичний виборець, так і мислить. Він не відчуває себе частиною великої нації і навіть громадянином. Їм соромно бути українцями. Вони просто випадкові мешканці випадкової країни. Як пасажири в терміналі, які чекають свого рейсу у кращі життєві умови. Тому, їм всеодно чиїм іменем названо аеропорт, головне щоб годували і вайфай халявний.

Але я нікуди звідси летіти не хочу. Скільки вивезено в Сибір, закатовано, повішено, розстріляно, зморено трьома штучними голодоморами (1922, 1933, 1947 років) моїх предків, що мені точно не всеодно!

Володимир Шурубура