ЗСУ можуть завдати ракетного удару по Кримському мосту, але час для цього ще не настав. Таку думку в ексклюзивному коментарі OBOZREVATEL висловив ексзаступник начальника Генерального штабу Збройних сил України, генерал-лейтенант Ігор Романенко.

– Чи є зв'язок між останнім масованим обстрілом Львова та новим наступом російської армії?

– Вони обстрілюють усю Україну. Увага прикута до Львова, бо там перші жертви, але обстріли цього міста не перші – до цього теж завдавали ударів.

Путін дуже роздратований знищенням флагмана "Москва", і вже з ночі після цього почали завдавати ударів по всій території України, потрапив під обстріл і Львів, бо, як вони вважають, давно не стріляли, бо є об'єкти, ресурси тощо. І вони це роблять.

Найбільше у них залишилося ракет повітряного базування, тобто тих, які запускаються з літаків. Причому літаків, які злітають із російських аеродромів. Це стратегічні бомбардувальники Ту-95М, Ту-160, Ту-22М3.

Зокрема, Ту-23М3 ми передали Росії за газ, і тепер Росія використовує їх, щоб бомбити нас. Наші політики вчиняли саме так – не лише щодо ядерної зброї, не лише щодо ракетної зброї. У нас залишили ракетні комплекси "Точка У" з дальністю не більше 120 кілометрів, до того ж і з них позабирали всі головки самонаведення.

– Які договори ви маєте на увазі?

– Я маю на увазі договори, починаючи з Будапештського меморандуму та закінчуючи договорами про обмеження озброєнь. Спочатку в України забрали тактичну зброю, про яку майже ніхто не говорить. Через два роки забрали стратегічну зброю, а потім стратегічну ракетну зброю, потім – оперативно-тактичну ракетну зброю – "Скат" дальністю 500-600 кілометрів.

І ось зараз ми пожинаємо плоди такої політики.

– Який ваш прогноз щодо Маріуполя? Наближається 9 травня. Кажуть, Путіну потрібно встигнути захопити це місто.

– До 9 травня треба ще дожити, є час. Це питання може вирішуватися в контексті їхньої наступальної та нашої оборонної операції. Тут можливі лише асиметричні рішення.

– У нас є можливість утримати Маріуполь?

– Все давно мало пасти, як казали, а ми досі утримуємо. Там люди рівня кіборгів Донецького аеропорту.

– І питання щодо Харкова.

– Харків стоятиме. У росіян там понад 4 тисячі, є часткове блокування, але нині сил взяти місто у них немає.

Нам необхідно зосереджувати сили у напрямку головного удару, там перемолоти супротивника, і лише потім думати про контрудар і подальші дії.

– А на Київ можуть знову піти?

– Спочатку їм треба вирішити питання на основному напрямі. Нині вони не мають військ, щоб іти на Київ. Якщо їхні війська досягнуть успіху там, те, що залишиться, можна спрямувати кудись ще.

– Основний напрямок – Донбас?

– Так. Нині йдуть бої за Ізюм, Попасну, Рубіжне. Вони хочуть оточити угруповання ЗСУ та вийти на адміністративні кордони Луганської та Донецької областей.

Але час іде, і час грає на нас, тому що ми поповнюємося озброєннями. Але в них залишилися ще дві третини потенціалу.

– Але Україна отримує велику військову допомогу від союзників.

– Наведу аналогію. Припустимо, ви професіонал, але маєте старе озброєння. Ви одні, а вам назустріч три бандити, озброєні сучасними засобами. Одного ви вбили, ще два залишилося.

Вам кажуть: ну ви поки якось потримаєтеся, попрацюйте з цими двома, а ми вам трохи пізніше дамо більш сучасну зброю. І ось Україна працює.

Але коли Росія розпочинала війну проти нас, її потенціал перевищував наш втричі. Одну третину ми вже перемололи.

– Чи може Україна знищити Кримський міст, як знищила крейсер "Москва"?

– Весь міст, можливо, і ні, але завдати удару, коли по мосту йдуть війська, можемо. Принаймні, теоретично. Тут треба просто вибирати момент.

Коли будували міст, у Росії заявляли, що Україна не має жодних ракетних комплексів, що все це "папірці". І ось тепер ці "папірці" потопили російський флагман.

Звичайно, є питання престижу, але удар по мосту – це чергове посилення. Це питання не просто військове, а військово-політичне. І якщо вже й рушити міст, то тільки тоді, коли по ньому йтиме колона військової техніки.

Ще не час бити по мосту, ще не час бити по арсеналу РФ у Придністров'ї. Поки що росіяни бачать страшні сни про це. Але їхній час попереду.