Ленінський та Сталінський режими замордували в десятки більше людей аніж нацисти. Проте, до сьогодні образи цих ідолів прикрашають монументи, навіть існують фрески в Російських церквах. Хоча ці диктатори віддавали накази розстрілювати священників.

Від початку самої революції та скинення царя більшовики відзначались жорстокістю та цинізмом. Вони не мали більшості, проте катували та вбивали навіть тоді, коли цього можна було не робити, просто так, щоб залякати. Після перемоги над білогвардійцями, УНР, повсталою Кубанню більшовики взялись за внутрішні чистки.- визнавали членів інших партій та рухів зрадниками та репресували. В результаті, залишилась ода партія, жодної опозиції на іншодумців.

Росія досі не розсекречує свої архіви та замовчує реальну кількість репресованих людей, а їх були мільйони.

Репресовували за будь-що: антисовєцку пропаганду, читання такої пропаганди, наявність худоби чи земель, просто тому, що якомусь партійному чину сподобався будинок, чи він мав намір підбити клини до дружини репресованого.У 1932 році перед чтрашним голодом вийшов закон 5-ти колосків, за яким збирання з поля більше 5 колосків вже було кримінально караним. 

Також, репресували та розстрілювали за використання не російської мови, підтримання національних традицій. Ще на початку більшовицького перевороту, в Україні рвали та палили портрети Шевченка, людей, які ходили в національному одязі могли розстріляти, жінок - гвалтували.

Історичний парадокс: із радянських фільмів та літератури ми знаємо вислів "курка, млєко, яйко" - як фашстський, так нач звертались німці, коли входили в захоплені міста та села. На справді ж цей вираз прийшов ще із 1917 року, коли більшовики вперше намагались завоювати Україну. Голодні, в більшості своїй колишні зеки чи моряки вони любили грабувати, продовольче забезпечення було поганим, тому ходячи по хатах вони говорили саме цей вираз "курка, млєко, яйко", а ще любили страви із гречки (звідси і пішла пісня "гречаники-гречаники"). Німці ж мали хороше матеріальне забезпечення, тому не ходили по домах та такого не говорили.

Одразу після політики НЕП-у (нової економічної політики, яка значно послаблювала репресії), з 1924 року більшовики продовжили репресії та чистки. Особливо активно це почали робити з 1927 року. Створені в кожному повіті концентраційні (трудові) табори дали змогу масово відправляти на роботи непокірних, де через нестерпні умови праці 60% помирали в перші 2 роки.

До 1954 року СРСР активно застосовував репресії. Після звільнення із фашистських концтаборів на громадян СРСР чекали вже "совєцкі" трудові табори, як на "ізмєнніків родіни", тому що вважалось, що люди їхали в Німеччину за власною волею. Вони мали вмерти, проте не допомагати фашизму.

Разом з тим, після смерті Сталіна розстріли та репресії не припинилися, спочатку силовики намагались залякувати людей, коли вони не в змозі були протистояти дисидентам, - в хід йшли розстріли. Яскравий приклад – розстріл письменників-шестидесятників.

Останні політичні розправи та розстріли Радянський Союз активно проводив ще у 1988 році. Розстрілювали колишній ОУН-івців та членів УПА, подекуди дідусів у 70-80 років.

Найбільшим місцем масових поховань жертв комуністичних політичних репресій в Україні є лісовий масив біля селища Биківня неподалік від Києва.

У ці дні до Биківнянських могил з’їжджаються люди, аби поклонитися праху тисяч репресованих, помолитися за їхні душі, запалити свічку пам’яті.

За різними даними, саме тут органи НКВД закатували під час допитів або ж розстрілляли у позасудовому порядку від 15 до понад 100 тисяч осіб.

Протягом 1937-1941 років, Биківнянський ліс як об’єкт "спеціального призначення" – місце таємних поховань, використовувався органами НКВД УРСР. Уночі сюди звозили тіла замордованих у київських катівнях.

Алекатівні були не тільки в Києві. Вони були по всьому Союзі. Вся земля колишнього СРСР рясно всіяна людською кров’ю, горем та слізьми

Проте сьогодні існують всі передумови до повернення репресій, вбивств та політичних гонінь. Росія активно намагається повернути Україну. Путін відкрито заявляє, що не було ніяких українців, - це малороси, які вже давно мріють щоб Росія їх забрала назад.

Росія веде з нами війну і хоче знову загарбати Україну. Хоч пройшло століття від початку репресій, проте росіяни методів не міняють: вони масово катували наших захисників взятих у полон, проводили «паради військовополонених» та громадські катування полонених.

Вже в двадцятому столітті Росія продовжує вбивати політичних дисидентів не тільки в себе на території, а й в Донецьку, Луганську, в Криму, добирається й до опонентів і в інших країнах.

Світла пам’ять всім жертвам політичних репресій. Завдяки їхньому супротиву ми сьогодні живемо у вільній країні та можемо відстоювати свою свободу, свою мову, культуру, віру. Їхня справа не була  даремною, а імена не будуть забуті!