Все буде Україна

Відхід військ противника здійснюється через те, що ЗСУ завдають йому нищівних ударів. Так буде й надалі, але наразі важливо, щоб кожен українець допомагав нашій армії усім, чим може.

Такі заяви в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL зробив боєць ЗСУ, артилерист Андрій Кобзар. Редакція перепрошує за ненормативну лексику захисника України.

– Ми бачимо тенденцію, яка радує. Київщину повністю звільнено від ворога. Яка перспектива недопущення подальших атак на столицю і того, що окупанти не зможуть повернутись?

– Зазвичай у таких ситуаціях треба взяти глобус і подивитися на нього, щоб осягнути, що ми воюємо не з Буркіна-Фасо. А потім, уважно подивившись на глобус, на наші розміри та розміри Росії, подивитися на кількість народонаселення і обсяг державного бюджету у них. Бюджет міста Москва такий, як бюджет усієї України.

А потім подивитися, як вони ставляться до свого людського матеріалу. Вони в х*р не ставлять цей людський матеріал. Сірники в коробці, згоріли – викинули. І все.

Так, вони пішли з Київщини, але не тому, що вони такі хороші, а тому що ми навішали їм пізд*лєй, багато зажмурили, в сиру землю поклали. Ми били, різали, вбивали, знищували, вони зав’язли, розтягнули комунікації.

Але все одно, хлопці й дівчата, зрозумійте, з ким ми воюємо. Це ніх*ра не Буркіна-Фасо. Це ще тільки початок. Тому розслаблятися в жодному разі не можна. Треба їх нещадно пизд*ти. На всіх фронтах. Не повинно бути "головокруженія от успєхов".

Перспективи одні: готуйся до гіршого. Треба готуватися, що це надовго. Це кров, це сльози, це біль. Немає у нас іншого виходу. Навіть Черчилль колись казав: "Я обіцяю вам піт, кров і сльози".

– Тобто на виснаження противника розраховувати не доводиться?

– Ні, виснаження противника, безумовно, йде. Через те, що вибито найбільш боєздатні частини. Але вони можуть поповнити втрати кількісно.

Виснаження противника буде після краху його економіки. Санкції – це класно, вони працюють, але повільно. І в цей момент нам не треба розслаблятися.

Наше гасло – єб*ш невпинно!

А що там буде за два місяці, за три місяці, про що говорять експерти в студіях… Мені це глибокого байдуже. Кожен на своєму місці повинен робити те, що він може. З усіх сил.

Можеш допомагати особисто – бери до рук зброю. Можеш допомагати копієчкою – помагай. Можеш логістику забезпечувати – забезпечуй. Як мурашки, разом, тільки так.

Зараз я з вами розмовляю, заїхав на авторинок, чекаю запчастини. Люди шукають. Все закрито, але вони знають, що це треба нам для того, щоб виконувати бойові завдання. Кожен допомагає. Кожен.

Сидіти, схрестивши ручки й ніжки, чекати, що, може, само розсмокчеться… Ні, не розсмокчеться. Треба готуватися до того, що це надовго. Але цей шлях ми повинні пройти, як і будь-яка нація, яка перебуває в стані формування.

Звісно, що після цього Росія як суб’єкт зникне, але до того треба дох*ра сил докласти.