День пам’яті святителя Григорія Палами Церква згадує в другу неділю Великого посту – святого, якому ми зобов’язані появою молитви «Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного», а точніше її невпинним повторенням (до 12 тисяч разів в день). Знаменитий християнський містик і богослов 14 століття, святитель у суперечці зі своїми опонентами висловив і філософськи обґрунтував саму суть практики ісихазму, який є осердям православного чернецтва і православної духовності.

Майбутній святитель народився в 1296 році в Константинополі в сім’ї сенатора. Отримав блискучу класичну освіту, вивчав граматику, риторику, фізику і логіку. Особливо любив грецького філософа Аристотеля. У 17 років юнак вразив візантійський двір, прочитавши лекцію про твір «Логіка» цього античного мудреця. У 18 років або трохи пізніше він приймає чернецтво на Афоні. Із 1332 року святий Григорій починає писати богословські твори. Він залишив після себе безліч проповідей, полемічних трактатів, богословських праць, але головний його внесок у православне віровчення полягає в тому, що він був захисником і практиком безперервної молитви, ісихії (мовчання), вчення про нетварні енергії і Фаворське світло. Подвижник з Божою допомогою може очистити свій розум і тіло від гріховних думок і вчинків настільки, щоб удостоїтися реальної зустрічі з Христом, побачити нетварне Фаворське світло, яке було даровано побачити апостолам на горі Преображення, – запевняє святитель.
Часто ідеї святителя Григорія розглядають як такі, що мають місце виключно у чернечій практиці. Поважні старці, подібно до йогів, сидять у своїх келіях, опановують особливі техніки дихання, а для більшої зосередженості дивляться на свій пупок (так карикатурно писав про ісихастів основний опонент святителя – монах Варлаам Калабрійський (з Калабрії в Італії). Але насправді опонент святителя Григорія помилявся. Хоча б тому, що апостол Павел заповідав «невпинно молитися і за все дякувати» всім християнам, а не тільки ченцям: «Завжди радійте, моліться безперервно за все, бо така Божа воля про вас у Христі Ісусі» (1Сол. 5,16-18).

Чернець Варлаам приїхав до Константинополя і почав полеміку з Григорієм Паламою, що тривала 6 років, до 1341 року. Головне їх розбіжність полягала в тому, що Варлаам вважав неможливим реальне пізнання Бога або зустріч з Ним у земному житті.

На думку ж Григорія Палами, така зустріч можлива, в тій мірі, в якій Святий Дух може відкрити людині. При цьому мова йде не про фізичне бачення, а про внутрішнє споглядання «розумними очима». Палама стверджує, що Бог непізнаваний і недоступний у своїй сутності. Однак людина має можливість залучення до нетварної Божественної енергії, кажучи про яку святитель використовує образ Фаворського світла. При цьому ця Божественна енергія перетворює все наше єство: наш розум, душу, і навіть тіло.

Зрозуміло, для цього потрібні не тільки раціональні, розумові зусилля, але і духовне життя, аскеза, піст і молитва. Метою цього шляху є обоження, тобто з’єднання людини з Богом, прилучення до Божественного життя за допомогою Божественної благодаті і споглядання Божественних енергій – нетварного світла.
Опоненти ж святителя стверджували, що людина не може реально долучитися Богу, а Його енергії є створеними. Але якщо не існує нетварної благодаті, то людина або долучається безпосередньо до самої Божественної сутності, що логічно неможливо, або взагалі не може мати ніякого реального спілкування з Богом. У першому варіанті Бог стає пізнаваним і доступним, і тоді людина зводить Його до себе, сам по своїй суті стаючи Богом. У другому ж випадку заперечується можливість дійсного (тобто енергійного) спілкування з Богом, що відбулося в особі Боголюдини Ісуса Христа. Але Палама, використовуючи аристотелівську термінологію, висловив саму суть православної віри в те, що людина, по благодаті, може піднестися туди, куди вознісся Христос після Свого Воскресіння.

Православна Церква підтримала святителя Григорія і визнала його вчення про нетварну енергію, яка є Сам Бог поза Своєю сутністю.

Після 1347 святитель Григорій був обраний єпископом Фессалонікії (того міста, жителів якого апостол Павел і закликав завжди молитися), рік провів в полоні у піратів, чекаючи викупу за себе, після цього кілька років керував своєю єпархією і помер 14 листопада 1359 року від хвороби. Йому було трохи більше 60 років.

Взагалі в наш час слово «енергія» є одним з найбільш знакових і популярних. Люди сьогодні прагнуть бути діяльними і енергійними. Мати підвищену енергетику – це престижно. Але, найголовніше, енергія і володіння нею – необхідність в сучасному світі, оскільки вона головне джерело виробництва, а значить – і зростання споживання. За джерела енергії (нафта, газ) між країнами ведеться запекле суперництво, яке, того й дивися, загрожує вилитися в глобальні конфлікти. Як сказав один політик в минулому столітті – скоро крапля нафти буде коштувати дорожче, ніж крапля крові. Гонки за енергією, за нафтою і газом – це гонки за дійсністю, за справжнім – як воно бачиться людям. Але мало хто з гонщиків за «реальними цінностями» підозрює, що їх спосіб буття і визначення мети був позначений ще в давнину, в античній філософії.
Слову «енергія», його спеціальному, термінологічному вживанню ми зобов’язані давньогрецькому філософові Аристотелю (384 – 322 до Р.Х.). З давньогрецької, ἡ ἐνέργεια (energeia) означає «дійсність», «діяльність», «дія». Дослівно енергія – це те, що знаходиться в справі, в дії.

Це поняття Аристотель протиставив поняттю можливості. Енергія – це те, що реалізувалося, а не залишилося лише тільки в задумі чи потенції. Енергія – це мета можливості, її дійсність. При цьому найвищою енергією, за Арістотелем, незвичним для нас чином володіє Бог, мета всього існуючого, Який сам є нерухомим. Для нас, звиклих до ототожнення енергії і руху, дуже дивно те, що найенергійнішим, дійсним і діяльним у Аристотеля є те, що в той же час є нерухомим і вищим спокоєм.

Святитель Григорій Палама був чудовим знавцем Аристотеля. Одного разу, ще будучи сімнадцятирічним юнаком, Григорій навіть прочитав лекцію про Аристотеля в палаці перед імператором. Він так усіх вразив, що його вчитель Феодор Метохит вигукнув: «І сам Аристотель, якби він був тут, не забув би удостоїти її похвали». Так що суворе православне вчення, яким був ісихазм Григорія Палами, спиралося в тому числі і на глибоке знання Аристотеля та інших античних філософів.

Палама наполягав на тому, що, хоча Бог по своїй суті непізнаваним і недоступним, людина має можливість залучення до нетварної Божественної енергії або Божественної благодаті. Тоді людина отримує по благодаті те, що Бог має по суті. Тому найвища мета християнського, чернечого подвигу – реальне обоження. У цьому позначився високий антиномізм вчення святителя, що не боявся діалектичних протиріч і керувався, насамперед, обґрунтуванням можливості порятунку душі.

Вчення святителя не було чимось новим в Церкві. Догматично його ідеї є схожими з вченням святого Симеона Нового Богослова про Божественне (Фаворське) світло і вченням преподобного Максима Сповідника про дві волі в Христі. Однак саме Григорій Палама найбільш повно висловив церковне розуміння цих найважливіших для кожного християнина питань. Тому Церква і шанує його пам’ять у другу Неділю Великого посту.

«Фома», переклад – ігумен Герман (Кулакевич)